Сеанс мазохізму

В першому номері газети 19 жовтня 2005 року ми написали про зустріч Віктора Ющенка з королевою Великобританії Єлизаветою II, де він запевнив всіх, що «Криворіжсталь» в будь-якому разі буде продана на конкурсі. І справді, в країні відбувся, на жаль, єдиний справжній аукціон — з інвесторами, прямим ефіром, запальною боротьбою і безпрецедентною ціною активу в 5 млрд доларів.

І так щоденно — з номера в номер ми писали про зростаючу на 5-6% в рік економіку. Ми писали про бізнес, в який іноземні інвестори щороку вкладали мільярди доларів. Про українські комерційні банки, на які був просто таки ажіотажний попит з боку іноземців. Ми писали про великі приватні промислові підприємства і аграрні холдинги, що один за одним успішно виходили на IPO.

Українців захопив вир споживацького буму. Лише за два роки — з 2005 по 2007 роки продаж легкових автомобілів зріс вдвічі. Якщо в 2005 році в країні було придбано 250 тисяч легкових автомобілів, то в 2007 — вже півмільйона. За запозичені гроші ми купували імпортну техніку і модні девайси.

Справжньою мильною бульбашкою був вітчизняний ринок нерухомості. Завдяки доступним кредитам вартість нерухомості в Києві за два роки з 2005 по 2007 роки зросла в 2,5 рази. В пік кредитного буму, наприкінці 2007 — на початку 2008 років, в Києві середня вартість 1 кв. м коштувала 2,5-3 тис. доларів. Земля під Києвом під забудову зростала ще більшими темпами. Регіони більшою або меншою мірою, але також наслідували столичну динаміку.

В країні було багато грошей, досить дешевих грошей. І куди ж вони всі поділись, як ми розпорядилися цим золотим дощем? Як класичні марнотратники-скоробагатьки — спустили все на вітер.

Втративши тоді шанс змінити структуру вітчизняної економіки, розвинути інфраструктуру і закласти основу для укріплення позицій країни в світі, ми отримали взамін неоціненний досвід. А як кажуть, «чого бідний? — бо дурний». Тож хочеться сподіватися, що ми тепер не такі дурні і таки зможемо подолати бідність.

І ще хочеться сподіватися, що для багатьох думаючих українців є ближчим по духу Вінстон Черчілль, який казав своїм співгромадянам: «Мені нічого вам запропонувати, окрім крові, поту, каторжної праці і сліз», ніж Ємеля-дурень з російської казки «По-щучому вєлєнію, по-моєму хотєнію».